3,14, мене хтось викрав, поміняв на фальшивку і мабуть продав оригінал на чорному ринку...
Де я? Хто я?
Вчора почалося літо... Почалося з того, що я, точніше моя фальшива копія, цілий день на кухні пекла коржики...
Ненавиджу згущонку!
3,14, ну кому хочеться одружуватися в таку спеку?
Чем дальше в лес тем фиг вернешся... Чим більше весіль мають честь бути відвіданими мною, тим більше в мені не хочеться заміж...
Сьогодні мені (моїй копії) зроблено манікюр... бєєє... і депіляцію... фуууу... Я така вся гламурна, що мене саму від себе верне...
Один єдиний прищ радує. Він вискочив вранці на самому носі. Мама закатала істерику - її лялькова мрія рухнула разом з його появою. Далі манікюр, беее,........... депіляція, фу..............
Ще й ці гості, що сьогодні-завтра мають приїхати...
- А я колись бачила фільм, коли до нареченої прямо на весіллі гості приїхали, - сказала, моя подруга.
- І що?
- Вона була засмучена...
- Ну що ж поробиш. То ж весілля не будеш відміняти, коли все заброньовано і забито за півроку у ресторані, через те, що до нареченої гості приїхали.
Учитель фізики, що йшов попереду не "пойняв" жарту і якось так дивно на мене глянув...
- Добрий день. - жваво кажу я. Він киває головою.
Потім пробіжка з товстеленним рюкзаком моєї подруги від її під’їзду до маршрутки, короткі потиски рук, без обнімань і цілунків (в понеділок вона все таки повертається з села))).
Потім манікюр, беее... депіляція, фууу...
Хронологічна послідовність всього розмита і точно не встановлена.
Нда...
Це точно не я...
Справжня я десь в паралельному вимірі читає свою карпу і тупо рже зі своєї копії...
Її ніхто не викрадав, ніхто не міняв, вона просто втекла і замість себе поставила свою нікчемну проекцію...
А мені, її копії, як бути?
Манікюр, беее... депіляція, фууу... Мене нудить від цього гламуру.
3,14, оригінал, якщо ти, 3,14, не з’явишся в понеділок я просто самоліквідуююся, і ти, 3,14, оригінал, 3,14, жжимаючи свого жирного горобця, будеш дивитися, як твій кістлявий журавель запихається протухлими жабами на якомусь, 3,14, на модняцькому фуршеті.
І врешті решт, секс - це не завжди і не тільки "засовивать особенную штучку в особенное место и двигать ею туду-сюда"!
п.с. Автор цього блогу не несе ніякої відповідальності за зміст вище наведеної статті, оскільки вона була написана, не ним, а його копією.
Просто легендарне свято. І хоча день літнього сонцестояння вже давно змістився на 13 днів я все одно святкую його сьогодні, себто за старим стилем.
За легендами в цю ніч вилазять всі відьми і демони, збираються на Лисій горі на шабаш і святкують Купала. Трави зібрані в цю ніч дуже цілющі, а тіло обов‘язково повинно бути орошене трав’яною росою, щоб зцілитися на цілий рік вперед (Я не раз в дитинстві проходила такі процедури зцілення), не знаю чи допомагали, але здорово було повалятися в холодній траві голенькою ).
Вважалося, що дитина зачата в цю ніч - благословенна. За легендами від Скляренка (ну хто читає між рядків), в цю ніч був зачатий князь Володимир.
За легендами переказаними моїми батьками в цю ніч народилася я.
І я в це щиро вірю. Особливо після того, як днями подивився фільм «Секрет», котрий сильно заряджає позитивною енергією. Не розповідатиму в деталях, про що цей фільм, але історія побудована на ідеї, що всі мрії збуваються! І я на власному досвіді переконався в тому, що вони матеріалізуються. Побачивши епізод про одного художника, я згадав про те, що гарно малював у дитинстві, і вирішив знайти свої дитячі малюнки. На одному з них, намальованому мною в 15 років, язобразив себе співаючим на сцені. Але парадокс полягаву іншому. Сцена була не простою, а у вигляді… зірки – точно такої ж, як на сцені «Шансу», хочацієї програми тоді ще взагалі не існувало. Наразі вже завершився останній сезон програми «Шанс», і за ці роки зі мною стільки всього встигло відбутися! На даний момент я переживаю період великих змін у своєму житті. Я, наче губка, переповняюся позитивними емоціями, щоб налаштуватися на нові звершення. Записую нові пісні для свого наступного альбому, котрі неодмінно вам сподобаються! І хочу наголосити, що літо існує саме для того, щоб набратися сил, емоцій і вітамінів на цілий рік, тому раджу всім вже зараз налаштуватися на нестримну хвилю позитиву!
Ех... Inferno в Рівному крім мене мабуть ніхто не слухає((
Ходили купувати з подругою рюкзаки... Зайшли в музичний магазин подивитися на музику. Я була просто обурена!
Полички підписують: "Зарубіжні виконавці", "російські виконавці", "шансон"... а наших українських типу нема - їх по трошки можна знайти серед російських ;((...
А що говорити про наш рок((. Серед "рок-виконавців" знайшла дві збірки "українська готика" (не знала, що гурт "далеко" - готика) і "Легенди рок-клубу"(правда жодного ім’я зі збірки не впізнала, зате тепер є привід поритися в неті і пошукати, що то за легенди)). Імен типу ТОЛ-у, Inferno, АННИ взагалі не знайшла. Зате серед "міри"(ОЕ) і "на першому місці"(КЦ) гарно притусувалися... квест пістолс. Мене як током стукнуло... Написано - рок-виконавці і серед них квест пістолс... Або то я не знаю що таке рок, або це той хто їх туди поставив не знає...
А ця купа непотребу типу Могилевської, Козловського, Віа Гри і т.д і т.п. Брррр...Мене аж тіпати почало(.
Народ! Куди ми котимося і що ми слухаємо??? Це ж кошмар... Щоб в музичному магазині де продавець на вигляд нагадує панка, а полички завалені дисками, не було ТОЛ-у - одного з кращих рок-гуртів України, яких визнають і слухають закордоном, а в нас навіть на полички не виставляють???
Від сьогодні з музичними магазинами зав’язала. Буду далі ритися в неті і дц... Звісно всюди лайна вистачає, але ж потрібного більше.
Отак-от...
Купила рюзкак). Поїду з ним в Шипів), а потім на Тараса Бульбу) може навіть і на Світязь) а може і не тільки - планів багато на серпень (липень вже до кінця розписаний по днях і не зовсім на мою користь:( )
Відмовилася їхати в душній маршрутці наглухо набитій кількою людьми - пішла сама пішки). Спекла ніс(.
В проекті багато прози, букв, символів, дві недороблені на завтра на практику програмки і... насильство над ногами 13 липня в нових босоніжках на 11-сантиметровому каблуку.
Літо, спека, духота, невипавший сьогодні дощ, ті дебільні купи тупої попси на полицях, напхані целофаном рюкзаки - все мигає досі перед очима. Але я вірю, що завтра таки принесуть завдання на наступні два тижні практики і я його обов’язково зроблю і здам і буду вільнішою аж на два тижні!!! Або не принесуть, я не здам і буду далі спікати ніс на розжареному від асфальту сонці і все одно буду вільною. Бо мені вже так (3,14) це місто, що я готова за 5 хвилин напхати свій новенький рюкзак целофаном всім потрібним і втекти звідси. І мене чогось вже не хвилює нездана практика і весілля татового друга сина 13 липня. Хочу до води, на природу!
Ні, не хочу бухати і курити. Хочу пірнути в воду з головою - вимити з себе асфальтний бруд (ванна тут не проходить). Хочу лягти в тіні з книжкою і поперегортати паперові сторінки, а не "страницы Word-а".
Спека, нестерпна спека абсолютно відбивала моє бажання їхати в село в п’ятницю вранці. Та ще й ті недоздані бази даних і суботній типу рок-концерт в Клєвані на який ми намилились їхати... Але обов’язок внучки взяв верх і після обіду білий "крокодил" з сумнівним вантажем на чолі зі мною і моїм племінником у салоні вирушив у п’ятигодинну дорогу...
І хто б сумнівався, що як тільки машина виїде за місто - почнеться дощ...
Є одна маленька закономірність в моєму студенському житті - якщо від блузи на екзамені відривається гудзик (а їх там всього два) - то обов’язково по дорозі додому побачу філософа...
Власне не у філософії справа...
Вчора плюнула на екзамен і сказала собі - "я не вивчу функ. аналіз, але висплюсь" і вперше за місяць справді виспалася. Як не дивно мені не снився ні функ. аналіз, ні топологічні простори, ні взагалі нічого.
Дивлячись на одногрупника який до двох годин ночі два дні підряд писав шпори і вчив, мимоволі ставало його шкода. Коли я отримала білет - шкода стало себе...
А що? Чи це можливо вивчити конспект, який писався цілий семестр за одну ніч? Можливо...
Чи можливо запам’ятати весь той маразм, який я старанно зашифровувала в конспекті у вигляді скорочень, кроказябликів, ієрогліфів, значків, цифер, букв? Впринципі можливо...
Все було можливо, але якщо я свідомо чи інтуїтивно не хочу - це "можливо" втрачає свій смисл...
Ех... Мабуть лише студент знає як придумати свій принцип вкладених куль до того ж довести його і навести приклади...
І тільки такий студент як я, може написати на екзаменаціному листку так незрозуміло і запутано, що викладачу навіть впадло буде то читати.
І тільки студент прийшовши на екзамен абсолютно без знань, шпаргалок чи зв’язків може здати предмет на свою м’якеньку четвірку.
Ех... Коли це все закінчиться, я з жалістю дивитимуся на одногрупника, який до двох годин ночі, два дні підряд вчив і писав шпаргалки...
Так світ несправедливий. Сьогодні я здавала на "добре" екзамен, а завтра здам на "відмінно" бази даних. Але це мені не допоможе завтра, коли моєї фантазії буде замало, щоб зупинити атомну війну і захистити землю від прибульців...
Вже вкотре питаю себе коли я нарешті візьмуся за голову і почну вчитися? На думку приходить лише одна відповідь - завтра... Мабуть завтра означає точно не 13 червня 2008 року))
а коли на землю прилетять прибульці-загарбники ми попросимо у них знайти оту спільну точку для всіх вкладених куль методом відірваних гудзиків... і вони не знатимуть, що треба просто знайти голку з ниткою...
останній раз дивлюсь у небо
й бачу що ідеш війною
знищив сонце над собою
на землі немає більше місця нам
і не буває тихо там де йде війна
де вдало знищили самих себе ми
готуєш зброю до бою
сьогодні собі даємо волю
забути нас, забути все
ти маєш план завдати болю
схопити все і всіх
в живих не залишати
нас немає
йде війна де кожен з нас програв
нас немає
ти хотів
я не змогла
зупинити час
ти хотів
я не змогла
зупинити нас
зруйновані надії
на полях цієї битви за ніщо
і в серце в'ївся бруд
немає де сховати біль
в своїх руках тримаєш все
наступний крок, яким він буде
тремтячий палець на гачок
а далі що...
Ні, не від сесії, не від екзаменів, а від обстановки в якій це все відбувається...
Від оцих постійних ранкових походів о 8.15 на екзамени-консультації-здачі....
Від тих двох годин сну кожного дня...
Від нічних кошмарів про незрозуміло що і до чого там герменевтика?..
Від ниття над головою про те, що мені треба вчитися...
Від постійного нагадування про те що в липні в татового друга сина весілля і треба щось прикупити...
Від того, що моя нога на свій 39-40 має підйом на 37 і жодні босоніжки їй не підходять...
Я стомилася писати... Мені простіше побити клавіатуру, ніж написати відповідь на білет з філософії.
Я стомилася від викладачів... Хіба вони не можуть не харити, коли під час екзамену стоять у тебе над головою і читають, що ти пишеш? І коли їм не подобається як ти написала літеру "л"?
Я стомилася від свого неакуратного почерку, через який мене в школі змушували постійно писати на дошці, щоб його виправити, і від тих літер "л", "п", "н", "к" і "р", які чомусь в мене пишуться майжєе однаково...
Я стомилася від, того, що ми постійно трендим про глобальні проблеми людства і далі їздимо на своїх машинах, випробовуємо атом, викидаємо в центрі міста фантики від цукерок а не в смітник, нищимо один одного терористичними актами і війною, нищимо себе своєю бездіяльністю і лінню...
Я стомилася від філософії і того маразму, що я пишу...
І ось... Правильна постановка відповіді на питання:
Якби ви знали, як це класно сидіти в м’якенькому кріслі з тарілкою морозива змішаного з бананами, ананасами, і шоколадом і дивитися Сімпсони. Так тупий мультик, тупі жарти, але після добровільного насильства над мізками і Visual Studio так добре жерти свій кілограм морозива, тупо втикаючи на екран тупо ржати над тупими жартами, не думаючи про інтеграли і диференціали, про бази даних і сортування, про всяку х**ню, якою нам забивають баки в універі.
СТОП. Яка х**ня? Про ті розумні речі, які так не хочеться розуміти і сприймати.
Морозиво закінчилося раніше ніж сімпсони (про кілограм я збрехала). Пора виключати телик і своє отупіння та починати думати, багато і плідно думати, про логічне і не логічне, про гарні інтеграли і не дуже, про ті 49 теоретичних питань з мат. аналізу, які я маю до четверга вивчити, чи хоча б написати на них шпаргалки. Треба таки встати завтра о 6.00, щоб потрапити на консультацію. Треба мислити, розмірковувати, тренувати, накачувати свій мозок корисною інформацією про алгоритми розв‘язання задач Коші і не тільки...
ТРЕБА! ТРЕБА! ТРЕБА!
А так спокійно сидіти в м’якенькому кріслі з морозивом і тупо втикати на екран...
НІ! Таки треба вставати, виключати телик, відкривати конспект із кроказябликами і розкладати на полички своєї пам’яті різні види інтегралів... Треба врубити на повну музику під яку мені найкраще буде щось вивчити.
Мат. аналіз найкраще нечитається під Океан Ельзи
Ех... Треба... Але ж без мене "сьогоднi сплять мiльйони нових сердець"... А я сижу перед монітором і думаю, що треба думати...
А треба, таки треба...
А в такі хвилини хочеться тупо дивитися сімпсонів...
Сьогодні разом з мамою спостерігала з вікна, як моя однокласниця виходила з під’їзду у весільній сукні і сідала у весільну машину. Їй в грудні буде 20 нареченому (до речі теж мій колишній однокласник) в липні 19.
З кожним кроком тієї нареченої мамині очі загоралися все більше і більше. Після процесії вона закатала мені істерику - мов "однокласниці вже виходять заміж, а в тебе навіть хлопця немає, а чим тобі той не подобався, чи той. А я вже внуків хочу..."
І як їй пояснити що найближчим часом весілля я не планую, а тим більше не планую білих "парашутів", застілля на 300 чоловік і нареченого з яким я через рік ймовірно розлучусся?
Взагалі від слова весілля і одруження мене кидає в тіп. Чому я повинна підтримувати чиїсь стереотипи, чому я повинна виходити заміж аби вийти? І взагалі чому я щось - комусь повинна зробити?
Як пояснити мамі, що виходити заміж, а тим більше заводити дітей, мені ще рано? І невже процедура одруження така обов’язково для того, щоб завести сім’ю? І чому в мами ця нав’язлива ідея видати мене заміж?
Мені ще далеко не 30 і навіть не 20, чому я повинна ставати такою, якою хоче бачити мене мама - красивою гламурною дівчинкою з тонною косметики на обличчі, вдягнутою в білі брючки і рожеву кофтинку. Дівчинкою, яка працює секретаркою за 700 грн. в місяць, і яка повністю залежить від чоловіка?
НЕ ХОЧУ!!! Мене виховувала не мама, а книжки, які я читала в селі на літніх канікулах. Книжки не про шлюб, а про війну і боротьбу героїв, про середньовіччя і майбутнє, про інквізицію і відьм. В них було забагато протесту, щоб я могла так просто комусь коритися!!! І в своїх ілюзіях я бачу себе не заміжньою домогосподаркою, в мене купа планів і мрій. Серед них звісно є маленька мрія про маля в пелюшках, але не зараз, а тоді, коли я зможу це маля нагодувати і виховати.
Чому, чому і звідки ця нав’язлива ідея в моєї мами?
Я її спіймала в той самий момент, коли вона жадібно вп’ялася у шибку і тягнулася до сонця.
"Свободи! - кричала біла квітка із жовтою серединкою, трохи прим’ята від намагання розбити вікно. - Я вільна колюча рослина із далеких країв. Я маю право на сонце, на сонце щоденно і щохвилинно. Куди ж ти тікаєш від мене, сонце."
Я вперше за весь день усміхнулася. Заліки, курсова, сесія на носі а на моєму підвіконні щось таке гарне тягнеться до неба.
"Сонце прийде завтра вранці, - сказала телепатично я їй, - а зараз воно покотилося на захід до інших вікон."
"Я можу не дожити до ранку, - заплакала квітка жовтим пилком мені на ніс, - я ж цвіту тільки кілька годин".
"Я замість тебе доживу до ранку і привітаю замість тебе сонце. А ти цвіти і радій. Твій день ще не пройшов, а мій ще не наступив ."
І кого тепер звинувачувати? Маму, тата, викладачів, одногрупників? Сама ж винна, що впала на саме дно і тепер з усіх сил (чи не з усіх:( ) повзеш на гору. Повільно божеволієш коли чуєш слово DataSet чи TableAdapter. Так. Це твоє життя і ти сама його вибрала.
Куди ж ти тепер тікаєш? Ти сказала колись, що ніколи не пожалієш про це. Так, так. Згадала? А тепер, а що тепер? Намагаєшся втекти від себе, намагаєшся злити себе зі мною. Не вийде. Ти і я різні. Настільки різні, що ти навіть і не уявляєш!!! Ти даєш мені волю жити. А навіщо? Ти не в змозі втілити мої думки у життя. Вони занадто ірраціональні для твоєї залізної логіки і занадто розумні для твого безглуздого життя.
Забудь про мене хоча б на місяць. Забудь і не говори зі мною. Бери свій мат. аналіз в руки і бігом учи, вимальовуй свої інтеграли і сортуй імена в базах даних. НЕГАЙНО. Чуєш, негайно. Адже лишився тільки тиждень. Тиждень щоб доповзти тобі хоча б до середини тієї висоти, де ти колись була.
Я залежу від тебе. А ти від того папірця, який тобі видадуть по закінченню вуза...
Тож закривай це вікно, лягай спати, а завтра рано-враці повертайся до своїх баз даних!!!
За неофіційними даними наступного року на Євробаченні Україну представить Віталій Козловський. І для того, щоб перевершити Діму Білана, Віталік виступатиме на сцені, а біля нього Кличко влаштує спаринг, вкладаючи по черзі всіх конкурсантів, при цьому Ліля Подкопаєва буде робити різноманітні гімнастичні па, а Яна Клочкова в маленькому басейні на швидкість буде обганяти дельфінів! В перемозі можна навіть не сумніватися!!! :-)
Коли болить здорове серце, то кажуть, що то від пережитих почуттів, а що означає, коли болить здоровий зуб?
А він болить... Отой проклятий зуб, другий справа... Болить саме тоді, коли треба вчити мат. аналіз, саме тоді, коли треба перестановити вінду, саме тоді, коли ти хочеш іти на базар, саме тоді, коли тобі треба як мінімум здорова голова.
Лікар в черговий раз підитвердив:
- Зуб абсолютно здоровий. Може ви чимось хворієте? А ви впевнені, що болить тільки цей зуб?
- Нічим не хворію. І болить тільки цей клятий зуб, другий справа. Болить тоді, коли...
Коли хочеться вибігти з дому і більше ніколи не повертатися!
Коли підраховуєш свої нікчемні очки і промахи!
Коли мізкам потрібно виконувати розумові функції, а не думати про...
Так би й вирвати його з рота!!!
Прив’язати б ниткою до поїзда і відправити по колії в інше місто.
Викоренити з ясен разом із болем!!!
Цей клятий зуб... Другий справа...
- Ще раз повторюю - нічим не хворію. І болить тільки цей клятий зуб, другий справа...
Брешу... Хворію на хронічну перефантазованість...
Незнайомий брат Ти мені пробач, незнайомий мій брат
Слова: НЕМО
Музика: НЕМО
Мотив 1:
Em C G ...
Знову місяць блукає зоряним небом.
Знову чую скрізь сон тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів.
Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно як завжди не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати?
І для чого приходиш з далеких тих днів?
Приспів 1:
Em C G Am*
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Em C G
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Em C Am H
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Em C G
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Em
Мотив 1:
Gm D# A# ...
Ніби все у нас є, більше навіть не треба:
Синє небо і жовте колосся ланів.
А насправді ми просто тікаєм від себе.
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.
Приспів 2:
Gm D# A# Cm*
Ти мені пробач, я колись народився в своїй країні.
Gm D# A#
Ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант.
Gm D# Cm D
Ти мені пробач за забуті пісні і сльозу на калині.
Gm D# A#
Ти мені пробач, незнайомий мій брат.
Мотив 2:
Cm Dm D#
Стогнали гори, ридали ікони...
F Gm
Спадали зорі комусь на погони...
D# A#
Червоне поле, червоне небо...
F D#
Такого не треба, більше не треба!
Речитатив:
Cm Dm D#
І на віки віків, повсяк час і нині
F Gm
Будуть дивитись на нас очі сині...
D# A#
Березові хрести, і земля у руїні,
F
І останні слова: "Cлава Україні!"
Здесь отображаются последние записи тех блоггеров, которых вы добавили в друзья. Список друзей вы можете просмотреть здесь. Редактировать список и разбивать друзей на группы можно здесь.
Комментариев 15
Лента друзей RSS